Майдан очима “провокатора”. Початок

Перший великий мітинг Євромайдану для мене почався з топтання веселкового прапору. Технологи Януковича запустили в натовп найнятих бомжів під виглядом гей-параду. І хоча, дехто з них по-тихому відгріб, це жодним чином не завадило мирній ході дійти від Університету до Європейської площі.

вес_993315447376733_3436048466317408654_o

 

Я забрався на пагорб і затамував подих, побачивши кількість людей. Це не просто черговий опозиційних мітинг. Це – Майдан. Революція прийшла несподівано і ніхто не міг зрозуміти – що робити далі. Хвилювання і невизначеність відчувалося і в промовах зі сцени. Як зазвичай, там говорили те, що і так знав і думав кожен з присутніх. Андрій Парубій закликав ставити намети. А під кінець мітингу хтось (можливо Дмитро Павличко) закликав іти на Кабмін. Далі наша компанія навіть не слухала – рушили на штурм. Мобільна мережа “лягла” чи то від кількості людей, чи то стараннями влади. В натовпі ми добряче розгубилися. Тому розгорнули наші чорні прапори – щоб бачити один одного з далеку. На двадцятому питанні “чому у вас чорний прапор?” придумали консолідовану гумористичну відповідь: “Ми “тітушки”, а три білих смужки на чорному тлі – це логотип “Adidas” 🙂
Кабмін охороняв наскільки вузький кордон “Беркуту”, що натовп міг просто його затоптати. Ми чекали, коли підтягнуться основні сили. В повітрі витав дух скорої бійки. Підтягнулися частина незнайомих “свободівців”. Критична маса набралася, одне слово чи необережний рух – і почалося. Спочатку ламали металевий паркан, щоб потім використовувати його в якості тарана подібно до того, як ми бачили на роликах про 9 березня 2001 року. Натиск був такий, що здається ось-ось розчавлять, і якщо глибоко видихнути – більше не вдихнеш. Беркут застосував сльозогінний газ. Дісталося нашому новачку. У відповідь хтось почав пшикати балончиками в обличчя “Беркуту”. Згодом почали вибухати світло-шумові гранати, їх кидали десь на сусідньому фланзі. Перемога здавалася вже не такою легкою, але реальною.

сут993318184043126_2610391774721940709_n

Прибіг Арсеній Яценюк розмиряти нас і “Беркут”. Сказав, що ми – це провокатори. У відповідь я крикнув щось на зразок: “Сьогодні ми могли тебе посадити в крісло прем’єра. І добре, що не зробили цього”. Розпач і розчарування важко було уявити. Підібравши всіх наших, рушили вниз до Хрещатика, а потім на Золоті Ворота обговорювати, яка в нас нікчемна і слабка опозиція, яка сьогодні втратила свій шанс. І якби мені тоді хтось сказав, що через рік я буду голосувати за Народний Фронт, я плюнув би йому в обличчя.
Але тоді, 24 листопада, все тільки починалося і ніхто навіть уявити не міг, чим це закінчиться. Наступні три зимових місяці зробили нас старішими на роки…

” Революція як повалення тільки тоді є такою, коли перевертає перш за все дотихчасові уявлення за революцію… Революціонер є першим, хто одержує від неї в зуби, вона завжди не така, як він мріяв під час сеансів пустих мрій, пашталакання та пікетування.” (с)