Charlie Hebdo. Memento mori

Ну что, Даманский, ты готов встретиться со своим атеистическим богом?
(Олександр Лазаренко, 21 січня 2014 р, м. Київ, вул. Грушевського)

Френдстрічка не затихає від коментарів та оцінок про трагічні події у Франції, де ісламісти розстріляли богохулів із редакції журналу “Charlie Hebdo”.
Якщо коротко: зло породжує зло і примножує його. Одні з девізом “немає нічого святого”, стали жертвами інших, для яких людське життя не святиня. Паризькі карикатуристи стали мучениками в ім’я світського гуманізму, а терористи – мучениками в ім’я радикальних течій ісламу. Я не в захваті ні від перших, ні від других.
Мене, як християнина, обурюють карикатури з Ісусом чи Святою Трійцею. Але в цьому випадку вбивство не метод, навіть тому, що лише розрекламувало погляди жертв, а релігію подало у викривленому світлі. Тим паче я знайомий з історією Церкви, коли мученики зрештою перемогли гонителів.
Можна почути іншу думку, часто від людей невіруючих. Мовляв, християнам, слід лишатися толерантними до інших, і наводять цитати з Писання. Наприклад “Не переставайте любити своїх ворогів і молитися за своїх гонителів” (Матф. 5:44).
В Нагорній проповіді Христос закликає апостолів любити і молитися за СВОЇХ ворогів. Іншими словами цитата із Євангелія від Матфея це про карикатуру на мене, єпископа чи патріарха. Цитати ж із закликом бути толерантним до ворогів Бога, я не знаходив. Якщо я помиляюся, виправіть. Більше того, Христос говорить: “Усякий гріх і хула проститься людям, а хула на Духа не проститься! Якщо хто скаже слово на Сина Людського, проститься йому, якщо ж хто скаже на Духа Святого, не проститься йому ні в цім віці, ані в майбутньому.” (Марка 3:29-30).
Дехто знаходить вихід в юридичній площині: законодавчо закріпити відповідальність за “образу почуття віруючих”. Але скільки віруючих, скільки і почуттів. Скажімо ображу я ненароком якогось пенька, що виявиться рідновірським “богом” і що? В тюрму?
За дві тисячі років Церква (не храм, не юридична особа, а Ἐκκλησία) пережила гоніння, єресі, і участь в політиці. Переживе і епоху лібералізму, адже навіть “ворота пекла не здолають її” (Мф. 16:18).
Варто пояснити лібералам, що ідею свободи придумали не ліберали. Що Бог уже створив людину вільною, навіть у виборі добра і зла. Що людина недосконала (грішна) за своєю природою, саме тому краху зазнає будь-яка ідеологія, що ставить в центрі одну лиш людину. Не знаю, чи багатьох це переконає, але принаймні пояснить наш світогляд.
Треба вийти за межі костьолу чи храму. Згадати, що віра – це не лише для бабусь (при всій повазі до них), адже Отці Церкви – це інтелектуальніші люди свого часу. То хіба ми маємо право зводити християнство до відвідання церкви раз на тиждень? Хіба важко розповісти товаришу, що наша віра – це не віра в “дідуся на хмарці”, чи “світового жандарма”? Хіба можна пробачити, коли православний з вищою освітою, що прочитав сотні книг, так і не спромігся прочитати хоча б Євангеліє?
Трагедія, що виникла у Франції – це трагедія французького суспільства. У здоровому суспільстві не міг би бути популярним журнал “Charlie Hebdo”. Такі карикатуристи викликали б емоції такі, як у нас, скажімо, викликають наркомани: осуду і співчуття. Але ніхто ж із нас не іде вбивати наркоманів? І героїв з них не робить теж.
P.S. На сторінках шанованих мною френдів читаю багато знущань над загиблими. Як на мене не варто. Сюрприз, що вразив їхні душі після земного життя, не зрівняний зі зловтішаннями тут.