Український Мойсей

Сьогодні в Андріївській церкві відбулася перша Літургія ставропігії Вселенського патріархату. 
Але я пішов у Володимирський. Чому? Бо можливо, це була одна із останніх Літургій, яку очолював патріарх Філарет у якості предстоятеля. Адже вже післязавтра відбудеться Собор нової автокефальної церкви. 
Коли говорять про Томос, то в першу чергу ми чуємо імена патріарха Варфоломія та президента Петра Порошенка. Не применшуючи жодним чином їх ролі, мені здається, що про значення постаті патріарха Філарета ми говоримо незаслужено мало. 
Людина, яка очолювала український екзархат РПЦ при СРСР. Людина, яка досягла самоврядності для УПЦ (МП), якою та користується і до нині. Один із кандидатів на пост патріарха РПЦ, який визнав “Бог не хотів, щоби я став Московським Патріархом. А став Київським Патріархом”. 
І найголовніше, людина, яка ризикнула найціннішим – своєю безсмертною душею, заради утвердження незалежної Української Православної Церкви. Адже, коли патріарх Філарет став на шлях автокефалії, на нього полилися не лише ріки бруду, а і прокляття та анафеми. Минули десятки років, аби і Москва, і православний світ переконалися, що українська церква – це не випадковість, не особиста амбіція, не політичний проект. Так, ці звинувачення інколи й досі лунають, але мільйони українців, які належать до УПЦ КП – це реальність. Реальність з якою рахуються. Саме тому анафема не дійсна, а українська церква стоїть на півкроку до визнання. 
Інколи доводиться чути думку, що роль Філарета у побудові церкви перебільшена. І що йому слід взяти самовідвід та не висуватися на предстоятеля нової церкви. Що головне, щоб був Томос, а все решта не важливо. І так, і ні. Очевидно, що рішення про надання Томосу без перебільшення історичне і ми не маємо права втратити цього шансу. Але і роль предстоятеля теж дуже важлива. У нас є наочний приклад. Свого часу УАПЦ об’єднала всіх, які “за українську церкву тільки аби без Філарета”. Обидві церкви знаходилися приблизно у рівних умовах. Сьогодні можемо порівнювати силу та вплив УПЦ КП та УАПЦ. 
Я не знаю, що буде на Соборі і не буду його учасником. Я є простим мирянином, який вболіває за те, щоб українська церква була єдиною і визнаною. На мою думку було б справедливо обрати саме Філарета предстоятелем. Можливо через поважний вік він би оголосив би, що іде на спокій і Собор відразу обрав би молодшого предстоятеля. Подібно до того як в УГКЦ Любомир (Гузар) пішов на спокій і поступився Святославу (Шевчуку). Це лише мої думки і я прийму будь-яке рішення Собору. 
Єдине, в чому я впевнений, що Главою Церкви є Сам Христос і саме Він її веде невидимою рукою. Може бути так, що патріарху Філарету, подібно до Мойсея уготовано вести свій народ до визнаної автокефалії, але не судилося очолити цю церкву. Але це не применшує його заслуги. 
Як і кожна людина, він звісно має свої гріхи, та велич його постаті вражає. І колись я буду розповідати внукам, що разом із патріархом Філаретом молився за утвердження в Україні єдиної православної церкви. Допоможи нам, Господи, в цьому!